В Кремлі готують резервний варіант у випадку поразки у війні чи затягування бойових дій на невизначений період. Реалізувати свій зухвалий кейс про «Київ за три дні» Росії не вдалося, що стало болісним розчаруванням для режиму Путіна. Ще більшою несподіванкою для «політбюро» виявилась здатність українців до самоорганізації та запеклої боротьби. Ще до надання допомоги Заходу вчорашня жертва згуртувалася, зібрала сили та почала наносити болісні удари. Звісно, що без підтримки США та країн Європейського Союзу Україна довго б не протрималась. Але питання було вирішене швидко і без зайвих зволікань. То що має покласти Володимир Путін на вівтар своєму виборцю? Відповідь є очевидною.
Будь-якому очільнику держави під час ухвалення важливого рішення завжди готують теки з кількома варіантами розвитку подій. Якщо пояснювати спрощено – плани «А», «Б» та «В». У випадку вторгнення в Україну путінські стратеги, вочевидь, перебували у настільки сильній ейфорії, що навіть не підстрахувалися. Йшлося винятково про бліц-криг, який мав чітко показати, хто є господарем на континенті. Це – щонайменше.
Але після провалу кремлівського сценарію плани довелося змінювати. Власне, втриматися Україні вдалося саме тому, що РФ виявилась не готовою до введення резервних варіантів. Ба більше: Їх просто не було!
Але Росію не можна недооцінювати. Так, тема України – ключова. Але імперський апарат зосереджений не лише на цьому напрямку. Протягом багатьох років відповідні відділи, управління й департаменти державної машини сумлінно працювали над реалізацією довгострокових планів щодо інших обріїв: від Африки і аж до США. Найближча й найдосяжніша мета – це Білорусь.
Саме тому процес її поглинання йшов повільними темпами. Справді, нащо форсувати події, коли все іде за планом? Процеси створення «Союзної держави» на стадії, коли розірвати стратегічні ланцюги вже неможливо. Кремль не відпустить Білорусь у будь-якому випадку.
Але наразі справа в іншому. Якщо ситуація на фронті не зміниться, Путіну потрібно кинути своєму охлосу бодай щось. І байдуже, про що він мріє. Але результат має бути таким, про який говоритимуть одразу кілька поколінь, а державна пропаганда зможе роздмухати його до невимірних обріїв.
Білорусь – це те, що можна подавати як абсолютну перемогу.
Про Україну можна трошки підзабути (звичайно, лише у телерепортажах). А от приростання землями, єднання слов’янських народів та нові моделі розвитку – тема, яку із задоволенням обсмоктуватимуть пропагандисти на всіх рівнях. І байдуже, що замість України «нарід» отримав Білорусь. Це ж – поки що. А далі буде видно.
Але чи означає це, що білоруси мають схрещувати пальці за найшвидший програш України у війні? Просто, аби у Кремлі про них забули, бодай на деякий час?
Навряд.
Бо доля Білорусі у Москві вже вирішена.
І тільки поразка російської армії зможе дати впевненість у тому, що зло можна перемагати.
Так, білорусам в будь-якому разі доведеться битися за свою незалежність. Навіть якщо Путіну вдасться вкотре закувати всю країну в імперські кайданки. Але після перемоги України в кремліівського режиму будуть вирвані отруйні зуби.
Без крові в будь-якому разі не обійдеться. Але виборювати право на існування нації неможливо на папері.
Україна це доводить.
Comentários