Залізниця окупації: як Білорусь стала сировинним тилом російської війни

Залізничний міст між Білоруссю та окупованими територіями України вже давно перестав бути «поодинокими епізодами». Дані за 2024 рік і перші три квартали 2025-го показують: це стало стабільним, системним каналом постачання сировини й матеріалів для білоруської промисловості та одночасно — економічною підтримкою російської окупації.

За українським законодавством будь-які вантажні перевезення через кордон РФ з окупованими територіями в обхід українського контролю є незаконними й розцінюються як матеріальна й фінансова підтримка терористичних організацій. Попри це, Білоруська залізниця як державна структура де-факто ігнорує міжнародно визнані кордони України й працює в одному ланцюгу з російськими «Железными дорогами Новороссии» та Кримською залізницею, обслуговуючи перевезення з «ДНР/ЛНР», окупованих районів Запорізької й Херсонської областей та Криму.

Ключовий тренд — вибухове зростання імпорту в Білорусь з ОРДЛО та інших окупованих територій. Якщо в 2020–2023 роках сумарний імпорт у цих напрямках становив близько 10 тис. тонн, то в 2024 році по залізниці було завезено вже 45 390 тонн у 674 вагонах. За дев’ять місяців 2025 року Білорусь отримала 41 907 тонн у 667 вагонах — майже повний річний рівень 2024-го при збереженні тенденції до зростання. Для порівняння: за І–ІІІ квартали 2024 року ввезли 25 425 тонн у 382 вагонах; за той самий період 2025-го — уже 41 907 тонн і 667 вагонів. Вагонопотік зріс майже в 1,75 раза, тоннаж — приблизно на дві третини.

Рубежем став 2024 рік: різкий стрибок від «десятків тисяч тонн за чотири роки» до «десятків тисяч за один». У 2025 році ця планка вже не просто утримується — вона стає новою «нормою». У І кварталі 2025-го спостерігається тимчасове просідання (135 вагонів, 9 243 тонни), але у ІІ–ІІІ кварталах імпорт знову розганяється: 532 вагони й 32 664 тонни за шість місяців, у середньому близько 89 вагонів і понад 5,4 тис. тонн щомісяця.

Номенклатура імпорту дуже чітко показує, для чого білоруський режим підтягує сировину з окупованих територій. У 2025 році ядро поставок складають:

• ливарний кокс (10,56 тис. тонн),

• фарфорова глина (каолін) (9,9 тис. тонн),

• кам’яновугільні смоли (7,08 тис. тонн),

• листова сталь і штрипси (разом понад 12 тис. тонн).

• 
  

Це — базові компоненти для керамічної промисловості, металургії, машинобудування й хімії. Серед отримувачів — ключові флагмани білоруської економіки: «Керамін», «МАЗ», «БЕЛАЗ», «Гомельстройматериалы», «Могилевхимволокно», «Омск Карбон Могилёв», «Могилевский вагоностроительный завод», «Осиповичский завод транспортного машиностроения», металургійні й литейні підприємства. Тобто мова не про маргінальні схеми «сірих трейдерів», а про вбудованість ядра державної промисловості в логістику окупаційної економіки.

Паралельно розширюється спектр вантажів: з’являються крупнотоннажні контейнери з технологічним обладнанням, флюси, прокат чорних металів, балки, спеціалізовані порошки, змінне обладнання для будівельної індустрії. Це вже не разові операції, а формування стійких виробничих зв’язків між білоруськими підприємствами й постачальниками з окупованих територій, підконтрольних РФ.

На цьому тлі експорт із Білорусі на окуповані території виглядає скромнішим за масштабами, але демонструє схожу динаміку зростання. За весь 2024 рік з Білорусі було відправлено 66 вагонів (4 260 тонн). За дев’ять місяців 2025 року — вже 153 вагони й 8 648 тонн, тобто більше ніж удвічі. Лише за ІІ–ІІІ квартали 2025-го — 106 вагонів і 6 022 тони (в середньому близько 18 вагонів на місяць).

Структура експорту показова: Білорусь постачає будівельні матеріали та інфраструктурні вантажі для зміцнення окупаційних адміністрацій:

• силікатна цегла та стінові блоки,

• залізобетонні опори,

• пиломатеріали,

• шпали й бруси для стрілочних переводів,

• мінеральний концентрат «Галіт» і кухонна сіль,

• скраплені вуглеводневі гази.

  
  

Ці вантажі йдуть як на Донбас (Іловайськ, Єнакієве, Комунарськ тощо), так і в Крим (Керч, Севастополь, Сімферополь, Інкерман). У ланцюг включені як держпідприємства на кшталт «Беларуськалий», «Мозырьсоль», «СГ-Транс», лісгоспи, так і виробники залізобетону й шпал. Фактично режим Лукашенка одночасно підживлює окупацію сировиною й інфраструктурою.

При цьому загальна картина залишається різко асиметричною. За І–ІІІ квартали 2025 року в Білорусь ввезено 667 вагонів (41 907 тонн), тоді як в зворотному напрямку відправлено 153 вагони (8 648 тонн). Імпорт у кілька разів перевищує експорт і за вагонопотоком, і за масою, а головна функція цих перевезень — саме підживлення білоруської промисловості сировиною з окупованих територій, а не «рівноправний обмін».

Якщо скласти все разом, на кінець ІІІ кварталу 2025 року ми бачимо завершене формування стійкого, високовмісного залізничного коридору між Білоруссю та окупованими територіями України. Білоруська залізниця в цій конфігурації виступає не просто перевізником, а логістичним інструментом обслуговування окупаційної економіки: вона «легалізує» походження вантажів у транспортних документах, забезпечує вихід продукції з «ДНР/ЛНР» і Криму на білоруські заводи та сприяє обходу санкційних обмежень.

Для білоруського суспільства це означає одразу кілька речей. По-перше, режим глибоко вбудовує країну в воєнну й окупаційну економіку Росії, роблячи білоруські підприємства співзалежними від сировини з загарбаних територій. По-друге, Білоруська залізниця та низка великих держкомпаній беруть на себе прямі юридичні й репутаційні ризики участі в незаконній торгівлі з окупованими регіонами. По-третє, зростання цих потоків створює додаткові підстави для посилення секторальних санкцій щодо БЖД, промислових гігантів і пов’язаних із ними посередників.

Сухий підсумок простий: за два роки режим Лукашенка перетворив залізничне сполучення з окупованими територіями України з «сірої зони» на один із опорних елементів своєї економічної моделі. І чим довше зберігатиметься цей коридор, тим тісніше Білорусь буде прив’язана до війни та окупації – не лише політично, а й сировинно, технологічно й фінансово.