Коли Росія наростила свою агресії в Україні, низка країн ЄС та НАТО повели себе відверто нерішуче. Найбільшу активність в допомозі Україні відразу проявили країни Балтії — особливо Естонія та Литва, а також Польща. Враховуючи, що ці країни вже давно узгоджують свої дії в межах Євросоюзу, а також мають добрі зв’язки із Україною, це дозволило говорити про оформлення — хай поки що де-факто, а не де-юре — Балто-Чорноморського союзу. Себто, об’єднання країн у регіоні від Балтійського до Чорного моря.
До такого зближення підштовхує сама політична географія.
Країни регіону об’єднує:
спільне минуле. Мова як про перебування в складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, так і про спільні травми значно менш давнього періоду — Другу світову та радянську окупацію.
дотичні культури. Від Руського кварталу Вільнюсу та караїмів у Тракаї до прізвища “Литвин” як одного з найпоширеніших в Україні.
спільні економічні, демографічні, безпекові та політичні виклики. Регіон потерпає від депопуляції, відтоку населення у Західну Європу, необхідності конкурувати зі Старою Європою за економічний та політичний вплив, агресивних дій Російської Федерації.
В геополітиці другої половини ХХ сторіччя, втіленій в виступах Генрі Кісінджера та багатьох його однодумців, східноєвропейському регіону відводилася роль “мосту між Сходом та Заходом”. У своїй інтелектуальній гордині аналітики, втім, забули поцікавитися, чи згодні мешканці Білорусі, України, Литви та Польщі жити на мосту — чи, може, бачать своє майбутнє якось інакше. Досвід початку ХХІ сторіччя показав, що мова йде не стільки про мост, скільки про стіну, подібну до Стіни, що в творах Джорджа Мартіна відділяла цивілізований світ від диких країн вічної зими.
Балто-Чорноморський союз міг би стати водночас потужним інфраструктурно-економічним проектом та політичною противагою Старій Європі в межах НАТО та ЄС, об’єднанням країн зі спільним історичним досвідом та спільним його розумінням.
Ключовою в формуванні такої сили, втім, є позиція Білорусі, без якої такий союз буде відверто неповним. Очевидно, що зараз початкова інтеграція відбувається без неї. Так, наприклад, Україна, Польща та Литва вже створили спільну військову бригаду. Білорусь залишається поза процесом через позицію нинішньої влади, яка фактично веде країну до повзучої анексії Росією — не стільки через якись сентиментальні симпатії, скільки через те, що, на відміну від цивілізованих країн, Росія не вимагає від союзників дотримуватися прав людини.
Втім, вже незабаром РФ може перестати бути центром сили по незалежних від влади Білорусі причинах: її військова поразка в війні в Україні може запустити внутрішню кризу та такі центробіжні процеси, що стане не до поглинання сусідніх країн. Це могло б бути ідеальним моментом для включення Білорусі в інтеграціїйні ініціативи Балто-Чорноморського союзу — звісно, за умови, що в країні буде влада із симпатіями до західного геополітичного вектору. Сформувати таку владу та забезпечити собі європейське майбутнє, попри внутрішні та зовнішні перепони — ключове завдання білоруського громадянського суспільства в найближчі роки. Це важке завдання, але слід нагадати, що сусідні народи так чи інакше з ним впоралися — а білоруси нічим не гірші.