У жовтні добрих два тижні білоруський інфопростір бомбили слова начальника Головного управління розвідки України Кирила Буданова, де він (на думку білоруських журналістів) нібито хвалив Лукашенка за те, що той не допустив втягнення збройних сил Білорусі у війну проти України.
Після цього мені кілька разів доводилося трактувати цю заяву для різних білоруських ЗМІ. Мовляв, не треба читати в ній зраду. Натомість слід розуміти, що український інтерес із самого початку агресії був у стабілізації свого північного напрямку та недопущенні втягнення Білорусі у пряму війну проти України. Цієї мети Україна досягла, що дуже добре для обох народів.
Проте, це не означає, що у перспективі Україна може пробачити білоруському диктатору сприяння путінській агресії та погодитися на подальше існування його режиму. Адже на північному напрямку стратегічним національним інтересом України є становлення білоруської політичної нації та опанування нею власної держави – Республіки Білорусь.
Днями на порталі «Зеркало» вийшло інтерв’ю речника українського ГУР Андрія Юсова, яке продовжує комунікаційну лінію цієї української спецслужби з Білорусією.
Перше, що варто відзначити, це обережна риторика речника ГУР, відсутність агресивних нот і тональність професійного дипломата. Юсов дає стримані характеристики білоруському режиму. Це різко контрастує з іронічним та зневажливим ставленням спецслужби до російської верхівки. І тут білоруські оглядачі можуть побачити 100% зраду. Мовляв, ну от вже домовляються з Лукою.
Але перш ніж розганяти зраду, варто запитати себе: а кому адресовані такі меседжі?
Варто розуміти, що ГУР належить до структур, які озвучують лише ту інформацію, необхідність донесення якої вигідна саме їм, а не журналісту чи масовому читачу. Втім, певні висновки стосовно політики України щодо Білорусі з інтерв’ю Андрія Юсова зробити таки можна. Наразі це – обережне вичікування, яке може завершитись вельми цікавою розв’язкою.
Згадаємо, що напад РФ на Україну відбувався у тісній координації з Лукашенком. Саме білоруська влада створила плацдарм для вторгнення, передавала військові об'єкти, бойову техніку та боєкомплект російському війську. Та й хто, крім білоруського очільника, міг дати команду на перевезення російської техніки та боєприпасів, задіявши всі можливі ресурси своєї залізниці? Україна дуже добре пам’ятає звідки насправді було «нападеніє» і що воно принесло в Гостомель, Ірпінь і Бучу. Бо я сам із Ірпеня. Бачив на власні очі…
Та попри це, сьогодні українська розвідка воліє висловлюватись щодо Білорусі винятково в нейтральній площині. Україна пам’ятає про встромлений Лукашенком ніж у спину, й ця рана досі болить. Але при цьому ми воліємо концентрувати увагу не на минулому, а на сьогоденні. Принаймні, такий висновок можна зробити з слів представника ГУР Андрія Юсова.
Те, що білоруська армія не втягнута в повномасштабне вторгнення – безумовно, добра новина як для України, так і для самої Білорусі. Цього не сталося не через те, що білоруська влада любить Україну чи поважає міжнародне право, а через [почуття] власної безпеки білоруської влади й негативних наслідків, до яких могло призвести втягування вашої армії…Зрозуміло, що Путін намагається всіляко використовувати будь-які можливості задля збільшення власної присутності у Білорусі й тиску на вашу країну, зменшуючи суверенітет держави. Але, попри це, ми бачимо, що йому не все вдається.
Раніше українські військові експерти відзначали: зменшення войовничості Лукашенка щодо України зумовлене реальними загрозами удару у відповідь з українського боку. Мовляв, у разі, якщо з території Білорусі знову розпочнеться збройне вторгнення чи полетять ракети, Україна просто знищить військові та промислові об’єкти у РБ, зокрема, й найбільші нафтопереробні підприємства.
Достатньо подивитися на карту. Білоруські міста південної лінії від Гомеля через Мозир, Пінськ і бо Бреста знаходяться на відстані 30-70 кілометрів від українського кордону. Тобто, в зоні досяжності української артилерії та реактивних систем навіть без перетину ними межі. Не кажучи уже про невідомі добрі безпілотники, які періодично долітають до Москви. Що й казати про одну із резиденцій в Білорусі?
Але нащо разом з тим ГУР перейшов до заколисуючої риторики щодо Білорусі? Чи не означає це замирення з режимом Лукашенка? Чи можна виключати таємні домовленості між українською та білоруською розвідками? І, якщо такі переговори є, чи не означає це зраду білоруських патріотів, які саме зараз воюють за Україну?
Звісно, говорити про контакти між де-факто ворогуючими країнами не буде жодна спецслужба. Але історія показує: таке цілком можливо. Варто згадати хоча б операцію «Санрайз», яка ледь не сплутала завершення Другої світової війни. Найактивнішу участь у підготовці цього зухвалого маневру брали саме розвідувальні служби Німеччини, США й Великої Британії.
В ГУР визнають: рівень білоруських силових структур високий. Але працює він не проти справжнього ворога білоруського народу.
«Об’єктивно силовий блок в Білорусі доволі потужний. Авжеж, специфіка та архітектура влади (Лукашенка – Ред.) вимагає цього. Інша річ, на кого направлена їхня діяльність. Я думаю, для багатьох в світі очевидно, що головною загрозою для Білорусі є саме Російська федерація та її імперські амбіції», - відзначає Андрій Юсов.
Чи вдасться відомству Буданова перенаправити вектор зусиль білоруських спецслужб? Будем посмотреть, як кажуть в українській Одесі. Можливо ми з вами спостерігаємо за подвійною грою з боку обох сторін. Втім, з українського погляду, заради ослаблення Росії та зменшення її впливу на Білорусь нашим розвідникам можна пробачити усе: навіть деякі компліментарні вислови щодо Лукашенка.
Втім, якщо аналізувати дані з відкритих джерел, можна з впевненістю говорити: про жодні зміни у зовнішній політиці України щодо Білорусі підстав говорити немає. Тут, як і раніше, наголошують: контакти між офіційним Києвом та режимом Лукашенка неможливі. Жодний український можновладець не вестиме перемовини ані з ним, ані з його оточенням. Принаймні, на державному рівні.
Президент Володимир Зеленський (практично в унісон із президентом США) на високих міжнародних майданчиках неодноразово і дуже чітко окреслював стратегічний курс України щодо північного сусіда. Він зводиться до наступної формули: Білорусь – це не Росія, і свобода однозначно прийде в Білорусь. А майбутній пояс безпеки у Східній Європі проляже від Скандинавії через Мінськ, Київ і аж до Південного Кавказу.
І це обов’язково станеться після поразки Росії у війні.
Як мені видається, якраз цей момент і наближає український ГУР, маючи стратегічне бачення та достатній рівень компетенції. Тож варто не розганяти зраду з приводу тональності висловлювань розвідників, які не відповідають очікуванням білоруської громадськості. Треба просто примиритись з цим.
І дати можливість кожному робити свою роботу. Для результату, якого чекає і Україна, і демократична Білорусь.
Максим Плешко, Центр білоруських комунікацій, Київ.